«Коли я була дитиною, високі підбори для мене були лише мрією. Кожного разу, коли я ношу непридатні високі підбори моєї мами, я завжди відчуваю бажання швидко вирости, тільки так я можу носити більше та кращих високих підборів, з макіяжем і красивою сукнею, це те, що я думаю про дорослішання.
Хтось казав, що це трагічна історія підборів, а хтось казав, що кожне весілля – це арена для каблуків. Мені більше подобається остання метафора».
Дівчина, яка уявляла собі можливість носити той червоний високий каблук на церемонії повноліття, з тугою в серці оберталася навколо, навколо, навколо. У 16 років вона навчилася носити високі підбори. У 18 вона зустріла правильного хлопця. У 20 років, на його весіллі, на якому конкурсі вона хотіла брати участь останнім часом. Але вона сказала собі, що дівчина, яка носить високий каблук, повинна навчитися посміхатися і благослови.
Вона була на другому поверсі, але її високий каблук залишився на першому поверсі. Зняла високий каблук і насолоджувалася свободою цього моменту. Наступного ранку вона взувала свій новий високий каблук і починала нову історію. Це не для нього, лише для себе.
Вона завжди любила взуття, особливо на високих підборах. Одяг може бути щедрим, і люди скажуть, що вона елегантна. Крім того, одяг можна зав’язати, і люди скажуть, що вона сексуальна. Але взуття має бути в самий раз, не тільки сидіти, але і задовольняти. Це і якась мовчазна елегантність, і глибокий жіночий нарцисизм. Так само, як скляні туфельки готують для Попелюшки. Егоїстична і марнославна жінка не може носити його навіть з відрізаними пальцями на ногах. Така смакота тільки для чистоти і спокою душі.
Вона вважає, що в цю епоху жінки можуть бути більш самозакоханими. Так само, як тоді вона зняла високий каблук і взула новий високий каблук. Вона сподівається, що незліченна кількість жінок отримають сили, наступаючи на свої вільні та добре підігнані каблуки.
